Відкриті дані можуть врятувати економіку України — інтерв'ю з лобістом «open data»

Денис Гурський — один з небагатьох, хто почав лобіювати відкриття даних державою ще до Майдану.
Зусиллями волонтерів та організації Social Boost, яка проводила «хакатони» (форуми розробників) з open data, з'явився відповідний державний портал і ініційовано приєднання до міжнародної ініціативи Open Government. А в цьому році вдалося ухвалити Закон про відкриті дані, який регулює і активізує цей процес.

У жовтні цього року за участю Гурського Україна підписала Хартію відкритих даних, увійшовши до першої двадцятки країн, які розвивають відкриті дані. Щоб приєднатися до Хартії, потрібно мати профільний держорган, призначений для роботи з темою open data (у нас — це агентство з електронного урядування), наявність спеціального закону і порталу відкритих даних. Все це в Україні є, а це, вважає Гурський, — «сертифікат якості, політичний намір розвивати далі цю тему».

У 2015 році Денис Гурський відкрив інкубатор для стартапів «1991 Open Data Incubator», який підтримує українських айтішників. А в листопаді 2016 такі інкубатори відкриються в Дніпрі та Одесі.

В інтерв'ю Hromadske Денис Гурський розповів про те, як українська влада під тиском Заходу зважилася на відкриття даних, про те, чому електронні декларації викликали таке відторгнення у чиновників, і як стартапи можуть врятувати економіку країни.

У своїх інтерв'ю ти часто говориш, що в Україні open data сьогодні в тренді. Що це означає?

Справа в тому, що Україна, маючи таку кількість зобов'язань перед зовнішніми кредиторами, повинна дотримуватися певних правил. Особливо це стосується міжнародних донорських організацій. Перш за все вони дивляться на антикорупційні досягнення країни, а відкриття даних, по суті, є важливим антикорупційним компонентом для міжнародних фондів. Так це перетекло в програми міністерств, наприклад.

Чиновники не розуміють, які дані потрібно відкривати. Постанова говорить про те, що повинно бути відкрито 330 з гаком реєстрів. Багато з них публікуються, але крім цього потрібні ще якісь дані, про які держмашина не знає

Як сталося, що раптом український уряд наважився на відкриття даних? Це тиск Заходу чи це внутрішній поштовх (в це особисто я не вірю)? Чому це сталось?

У моєму розумінні уряд не вирішив відкривати дані. Вони стали заручниками зовнішніх обставин. Громадянське суспільство зіграло не останню роль.

Все почалося в 2012 році з волонтерських рухів програмістів, які хотіли скласти з наборів даних сервіси. І куди поткнешся, — всі дані на стороні держави, і вони такою кількістю документів запротокольовані, що не вдається дістати нічого. У кращому випадку прийде криво сканований документ. З цього з'явилася велика кількість хакатонів, багато з яких курували ми. А потім підключилися організації, які виросли з Майдану: Реанімаційний пакет реформ, донори, які активно підтримували організації, — фонд Сороса, Програма розвитку ООН. Вони підтримали цей рух.

У нас відкрито не так багато даних. Які дані чиновники не хочуть відкривати?

Перша причина — чиновники не розуміють, які дані потрібно відкривати. Постанова говорить про те, що повинно бути відкрито 330 з гаком реєстрів. Багато з них публікуються, але крім цього потрібні ще якісь дані, про які держмашина не знає. Завдання громадянського суспільства — не мовчати, а диктувати уряду дані, які потрібні. Згідно із законом, можна відкрити, які завгодно, аби не підпадали під гриф «таємно».

Денис Гурський: Держава повинна зробити перший крок до інновацій

Чому електронне декларування викликало таку бурхливу реакцію у чиновників? Багато хто намагається якось хитрувати, ухиляючись, відтягує процес. Чому?

Напевно, тут є елемент публічності електронних декларацій. Сама ідея системи стала популярною, і є суспільний інтерес до цього проекту. До декларацій взагалі уваги ніколи не було, хіба що у групи журналістів-розслідувачів. Електронні декларації — це те, що вже неможливо змінити, потерти. Це надбання всіх міжнародних партнерів, що важливо.

А скандал навколо цієї системи пов'язаний з правильною темою, яка називається «Комплексна система захисту інформації». Це проблема всіх державних IT-систем. З цим борються всі, це неймовірне джерело бюрократії і корупції. Будь-яка система в державі повинна пройти цю процедуру, яка займає до 6 місяців.

Є реєстри, якими ми користуємося щодня, а вони цієї системи все ще не мають. Вони отримують статус пілотного проекту, експерименту — чого завгодно, щоб не проходити ці божевільні процедури. Плюс ця система має історичний шлейф. Не факт, що вона відповідає сучасним IT-вимогам. Багато з них мають виконуватися «для галочки». Декларації натрапили на цей камінь і не могли вийти в промислову експлуатацію, тому що комплексну систему захисту інформації не пройшли. Звідси скандал, зрив дедлайнів і так далі.

Галузі, в яких величезна кількість даних, навчилися заробляти, але не навчилися економити. В агросекторі від нераціонального менеджменту втрати становлять до 40-50%

Яких результатів варто очікувати Україні від впровадження open data? У деяких країнах за 5 років підвищується ВВП на кілька відсотків...

В Україні є, на жаль, сировинна економіка. Ми від цього нікуди не пішли, вона не сервісна. Відкриті дані дають можливість робити велику кількість сервісів за короткий час і легко за невеликі гроші. Ці сервіси добре лягають на сировинні галузі: агро, енергетика.

Ті галузі, в яких величезна кількість даних, навчилися заробляти, але не навчилися економити. В агросекторі від нераціонального менеджменту втрати становлять до 40-50%. Також і в енергетиці. Ми намагаємося бути енергетично незалежними від інших країн, особливо від нашого східного сусіда, але чомусь ніхто не звертає уваги на те, що втрати енергії божевільні.

Відкриті дані допомагають створювати зручні сервіси, які дозволяють підвищити ефективність, моніторити і економити. За рахунок економії і підвищення ефективності і виростає ВВП. В Євросоюзі цей показник досягає 2% — приблизно 200 мільярдів євро. У Штатах показник ще вищий. Якщо українські ключові галузі почнуть правильно використовувати дані і ухвалювати рішення на основі даних, а до ключових галузей можна віднести і держсектор, в якому всі рішення засновані на думках груп людей, а не на аналізі даних, то ефективність економіки в цілому зросте. Це може бути кілька відсотків ВВП.

Але зараз у нас держава, на жаль, не проявляє ніякого інтересу до інноваційної економіки, крім як на папері. Тому в принципі у нас стартапи прирівняні до малих і середніх підприємств, тому не мають прав і пільг.

Хтось в Адміністрації президента або в Кабміні повинен взяти на себе допомогу стартапам і інноваційній економіці, сформувати умови для участі місцевого капіталу в таких підприємствах

Це необхідні умови, щоб розвивалася сфера?

Поки українські стартапи платять податки не тут, в них в принципі немає сенсу. Це американські, польські юрособи, які там же отримали інвестиції і там же розвиваються. Немає нічого поганого, що український стартап їде за кордон. За умови що це український стартап. Частина власності повинна залишатися тут. За такою моделлю працює Ізраїль. Де б їхній стартап не став успішним, він хоч на трохи економіку країни підвищить.

Є й питання безпеки, фізичного захисту своїх активів. Є питання захисту інтелектуальної власності, яке погано опрацьовано в Україні. Відомі факти, коли стартап залучає інвестиції, оголошує себе банкрутом, а завтра група тих же людей використовує той же програмний код, але під іншим брендом виходить на ринок. Таким чином інвестор виявляється не захищеним. Є й факт того, що неможливо організувати робочі візи іноземцям в Україні.

Це не приносить грошей прямо зараз, але вже зрозуміло, що буде приносити гроші завтра, а те, що приносить гроші зараз, завтра не буде приносити. Хтось повинен зробити перший крок. Я думаю, що це повинна бути держава

В Україні маса промислових підприємств, які або закрилися, або на межі. Від кого повинна виходити ініціатива з перетворення таких просторів в стартап-кластери? Від держави чи бізнесу?

Так вийшло, що держава не займається цим питанням. Катастрофічно складно знайти на економічне зростання та інновації гранти. Хтось в Адміністрації президента або в Кабміні повинен взяти на себе допомогу стартапам і інноваційній економіці, сформувати умови для участі місцевого капіталу в таких підприємствах. Групі «Приват» у Дніпрі повинно бути цікаво вкладатись в інновації. Це можуть бути податкові стимули, може бути доступ до інших ринків.

Мені здається, можна було б створити ряд привабливих умов, щоб місцевий капітал вкладався саме в цю галузь. За цим точно майбутнє. Це не приносить грошей прямо зараз, але вже зрозуміло, що буде приносити гроші завтра, а те, що приносить гроші зараз, завтра не буде приносити. Хтось повинен зробити перший крок. Я думаю, що це повинна бути держава. Я б навіть створював конкуренцію серед регіонів, і це вже відбувається завдяки реформі децентралізації.

Мені здається, ми живемо в дивовижний час, коли все можливо. В Україні є тямущі люди, тобто ті, хто перевірений часом і нікуди не поїхали і намагаються робити зміни тут. Не бачу бар'єрів, чому це все не відбудеться.

Джерело: https://hromadske.ua/posts/cherez-neratsionalnyi-menedzhment-ahrosektor-...